Поради психолога
Сторінка психолога
Поради батькам
Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.
Не ставте перед дитиною недосяжні еталони. Вона повинна частіше відчувати задоволення від того, що щось може, ніж тривожитись з приводу того, чого не може зробити.
У різних дітей – різні здібності (розумові, художні, математичні, організаційні, вольові, чуттєві). Здібності треба розвивати! Але Ваше перше завдання – визначити оптимум вашої дитини.
Дозволяйте дитині ризикувати. Залишайте за дітьми право на помилки, але вчіть самостійно їх виправляти.
Не наказуйте дитині, підкреслюючи свою зверхність: «Роби» або «Ти будеш робити, бо я так сказав». Замініть цю форму вимоги іншою: «Роби, тому що цього не можна не зробити». Замініть наказ формою прохання, використовуючи слова: «На мою думку, це краще зробити так. Як ти гадаєш?», «А може це буде краще, якщо...». Дитина завжди повинна відчувати себе гідною. Зростаючи, особистість повинна звикнути до виконання вимог не на догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що вони розумні, доцільні...
Довіряйте дитині. Людина, яка виростає у довірі, йде по життю спокійно, вона відкрита, товариська, доброзичлива.
Будьте терплячими! Ставтесь терпляче до дитячих проявів: процес розвитку є випробуванням не лише для дорослих, але й для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов'ю.
Ніколи не кажіть, що за всіма життєвими проблемами не лишається часу на виховання дитини. Ви виховуєте її щоденно своїм ставленням до життя, системою своїх цінностей, своїми виборами. Ви виховуєте дитину своєю присутністю, поглядом, жестом, посмішкою...
Будьте відповідальними! Безпечність – механізм, який продукує борги перед долею дитини, перед її теперішнім і майбутнім. Відповідальний вихователь передбачає наслідки своїх слів, своїх дій.
Оцінюючи результат, вчинок, властивість дитини, вказуйте не лише на те, чим ви незадоволені, а скоріше на те, що вам подобається в ній. Не порівнюйте її з однокласниками, з братиками чи сестричками. Діти усі різні!
Порівнюйте дитину в її динаміці – якою вона була вчора, якою є сьогодні, якою може бути завтра. Тобто, порівнюйте зростаючу особистість з самою собою.
Не ставтесь до дитини зневажливо. Зростаюча особистість повинна відчути свою значущість, навчитись поважати себе. Тільки за цієї умови з неї виросте людина з почуттям власної гідності, яка поважає тих, хто її оточує.
Поради психолога батькам майбутніх першокласників
Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.
Як підготуватися до першого вересня?
Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм
Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.
Підготовка до іспиту
|
|
|
Екзамен – це не лише перевірка теоретичних знань, а й значне емоційне
випробування, своєрідний стрес. Саме тому важливе значення має психологічна
підготовка до іспитів. Деякі абітурієнти зі слабкою нервовою системою під
впливом стресової ситуації, якою є екзамен, можуть забути матеріал, який
напередодні дуже добре пам’ятали. Через сильне хвилювання вони можуть себе
неадекватно поводити і тим самим спровокувати негативну реакцію екзаменатора.
|
|
Як зробити, щоб процес навчання був позбавлений можливості пригнічувати особистість? Потрібна відкритість і приступність педагогів, демократизм у стосунках; неприпустимі прояви негативних емоцій, в тому числу бажання помститись, «насолити», ущемити, принизити учня чи ученицю. Співпраця учня і вчителя. Не допускати до роботи вчителів, які не вміють враховувати індивідуальність учнів, авторитарно розв'язують конфлікти. Розробити Правила для вчителів і для учнів. А то сьогодні правила існують тільки для учнів. Потрібно вчити дітей класу гуманним міжособистісним стосункам, а вчителям показувати особистий приклад. Вчитель не повинен робити публічних зауважень і ображати учнів. Не дитина для школи, а школа для дитини! |
|
|
Психологічні особливості адаптації до навчання в
середній школі учнів-п'ятикласників
У цьому віці у зв'язку з початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни в пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути роздратованими, збудженими, неуважними, неадекватно реагувати на зауваження тощо. Це, як наслідок, може бути причиною зниження рівня навчальних досягнень, утрати мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.
Нової якості у п'ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти хочуть відчувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по відношенню один до одного, а з другого - у формі осмислення вчинків однолітків і стосунків з ними і має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя та спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою й особистісно значущою.
Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване «почуття дорослості»: діти потребують поваги та самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ж основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуття дорослості, то в підлітків формується установка на вчительську несправедливість і необ'єктивність.
Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому, якщо вчитель не стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише «контролює» результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка привабливість та актуальність.
Учителі конкретних предметів повинні враховувати, що всі ці особливості є об'єктивними, але й минущими. Щоб знайти оптимальні форми та методи взаємодії, учителі, які працюють у 5-х класах, мають познайомитися з навчальними програмами для початкової школи, методикою роботи з дітьми конкретного вчителя початкової школи, від якого клас переходить в основну школу.
Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється також часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів-предметників, які спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.
Як уберегтися від синдрому емоційного та професійного вигорання?
Чим відрізняється професійне «вигорання» від емоційного? Які фактори спричиняють обидва ці явища?
Фактично – це синоніми, оскільки сам термін «емоційне» вигорання з’явився у професійній сфері. Але можна припустити, що емоційне вигорання – ширше поняття, тобто результат тривалої дії «терпимих» стресових факторів, пов’язаних передусім зі спілкуванням і напруженими ситуаціями
Чи може людина сама визначити за симптомами професійне та емоційне «вигорання» і як саме? Які конкретні ознаки мають насторожити?
Симптомами професійного вигорання можуть бути:
- робота витісняє все інше («береться» додому і на вихідні, посідає головні теми розмов)
- коли колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування,
- розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати
- зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи, зниження продуктивності,
- спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто – родини
- зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки
- поява хворобливих проявів (починаючи від частих ГРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем і серцем)
- небажання виконувати свої обов’язки
Практичні поради педагогам, які хочуть уберегтися від синдрому «емоційного вигорання»
• Сформулюйте і пропишіть на папері ваші особисті цілі (відмінні від професійних) – і досягайте їх. Пам’ятайте, робота – це засіб, а не мета.
• Спілкуйтесь поза роботою! Знайдіть собі хобі, яке може об’єднати вас з іншими.
• Займайтесь спортом.
• Ходіть у відпустки! Відпочивайте на вихідних.
• Правильно плануйте робочий час (читайте літературу по тайм-менеджменту, можете навіть сходити на тренінг) – не «беріть» роботу додому.
• Прийміть відповідальність за свій хороший настрій (дивіться, читайте, говоріть, думайте – позитивне).
• Спробуйте поставитись до роботи, як до гри.
• Візьміть тайм-аут – максимально змініть обстановку.
• Пропишіть плюси й мінуси теперішньої роботи, це допоможе більш відсторонено і об’єктивно оцінити ситуацію.
• Якщо вирішили змінити роботу – міняйте. Але не на аналогічну в сусідньому офісі.
• Зберіть гумористичні чи філософські вислови щодо роботи і зробіть з ними плакати (наприклад, «Працювати, щоб їсти, а не їсти, щоб працювати», «Робота не вовк – в ліс не утече», «Від роботи коні мруть!», «Якщо старанно працювати 8 годин на день, можна стати керівником і працювати 12 годин на день»).
• Якщо у вас симптоми такі як депресія, синдром нав’язливих станів, психосоматичні захворювання – зверніться по кваліфіковану допомогу, оскільки зміна місця праці навряд чи буде ефективною.
Окрім внутрішніх резервів, які ще існують джерела відновлення життєвих сил та наснаги? Як довго може тривати ефект самолікування?
Відновити людину допомагає сама природа. Саме тому відпочивати люди їздять поближче до неї – у гори, на море-річки, до лісу. Особи, які на вихідних клопочуться на присадибних ділянках і городах також менше «вигорають». Цікаво, що метод, який використовують в психотерапії – символдрама – дозволяє набратися ресурсу природи, використовуючи можливості активної уяви, розслабляючись у кріслі, не виїжджаючи з міста. Ефект «самолікування» залежить від регулярності і від правильного способу життя, пріоритетів і цінностей, про які ішлось вище.
Чи можливо уникнути рецидивних проявів «вигорання», чи цей процес рано чи пізно знову почнеться за циклічним природним законом?
Все може бути. На жаль чи на щастя, щеплень від «вигорання» нема. Всі ці симптоми з’являються тоді, коли людина не слухає себе, залишається сліпою до того, що живе не у балансі із Собою.
Практичний психолог Амвросіївської ЗОШ №5 Бінецька С.О.